Податки – дозволена форма грабежу
Ф.
Аквинский, філософ и теолог (1225–1276)
Кожний податок є зло, тому що він лишає того хто платить,
частини його власності, потрібно тільки з мистецтвом вибрати це зло, тобто
потрібно вибрати найлегше
Н.И. Тургенєв,
російський економіст (1789–1871)
Податок – частина, яку кожний громадянин дає зі свого
майна для того, щоб отримати охорону частини, що залишається, аби користуватися
нею з великим задоволенням
Ш.
Монтескье, французський просвітник і філософ (1689–1755)
Податки – це ціна цивілізованості суспільств
Надпис
на фасаді Міністерства внутрішних доходів США
Ніяке суспільство ніколи не в змозі обходитись без
податків
Ф.
Нитті, італійський економіст (1868–1953)
Податки – це перш за все об’єктивна
фінансова (грошова) категорія. Вона має свою зовнішню форму існування і
внутрішній об’єктивний зміст. Причиною виникнення податків є поява і розвиток
держави, яка потребує фінансових ресурсів для виконання своїх функціональних
обов’язків. Причинно-наслідковий зв'язок тут такий: не було б держави, не було
б і податків, і навпаки, немає держави без податків. Тому податкові відносини
завжди мають правову примусово-обов'язкову форму і поза цією формою вони
перестають бути податковими відносинами. Обов’язкова, правова форма податків –
це їх специфіка, але не об’єктивний зміст. Економічною основою та необхідною
умовою повноцінного функціонування податків є певний і достатній рівень
розвитку товарно-грошових відносин. Більш розвиненому ринку відповідає
досконала податкова система, оскільки об’єктивний зміст фінансової категорії
податків становить виключно грошові відносини. Таким чином, податкові відносини
– це завжди грошові відносини, але в обов’язковій, публічно-правовій,
імперативній формі.
Податки служать невід'ємним
атрибутом ринку, ринкового грошового (фінансового) господарства. Тому суть
податків і характер управління ними необхідно розглядати у взаємозв’язку з
об’єктивними законами та закономірностями функціонування ринку і
товарно-грошових відносин. З цих позицій податки розглядаються як ціна
суспільних благ, що надаються суспільству державою – повноцінним учасником
відтворювального процесу.
Сучасна держава зобов’язана
виконувати наступні функції: оборонну, правоохоронну, політичну, соціальну,
економічну та інші, виконання яких прямо або побічно дає суспільний споживчий
ефект (результат).
У процесі виконання державою
названих функцій у рамках її компетентності як макроекономічної юридичної особи
створюються і розподіляються суспільні блага, які ще називають послугами
держави. Діяльність держави або окремих її структур і представників, не
пов’язана з належним виконанням своїх функцій або функціональних обов’язків, як
правило, не супроводжується реальним створенням суспільних благ або наданням
державних послуг у достатньому обсягу та відповідності якості.
Під послугою традиційно розуміються діяльність та її результати, які не
мають матеріального змісту, реалізуються або споживаються в процесі здійснення
цієї діяльності. Послуги держави мають інший зміст, ніж послуги, що надаються
відповідно до основ класичного товарного обміну (послуга – гроші), специфіка
реалізації, споживання та прихованість результатів діяльності в процесі їх
надання.
Основна маса суспільних благ приймає
форму неподільних, невидимих і невідчутних державних послуг, що виключає
можливість їх прямої оцінки і купівлі-продажу на ринку як звичайних товарних
форм.
Оскільки виробництво і розподіл
суспільних благ здійснюється в процесі витрачання податкових доходив, а самі
блага найчастіше не підлягають прямому кількісному вимірюванню в натуральній
формі та не можуть продаватися на звичайному ринку, то загальним суспільним
мірилом обсягу наданих державою суспільству послуг можуть бути лише державні
витрати. Останні включають поточні і капітальні, продуктивні (що приносять
прямий економічний ефект) і непродуктивні (економічна вигода виявляється
опосередковано). Таким чином, обсяг вироблених та наданих суспільству державних
послуг може бути виражений лише побічно через державні витрати.
В умовах товарного виробництва та
функціонування держави як макроекономічної юридичної особи в ринковому
середовищі державні послуги набувають специфічної товарної форми, яка
проявляється у споживчій і міновій вартості (цінності).
Корисність послуги робить її
споживчою вартістю. Надання послуг державою при виконанні нею своїх функцій є
суспільною необхідністю, що приносить користь суспільству. Такі послуги мають
суспільну (колективну та індивідуальну) споживчу вартість, яка проявляється в
конкретному змісті суспільних благ (відповідно до затвердженої в країні
бюджетної витратної класифікації).
Держава з точки зору
макроекономічного аспекту є суб’єктом господарювання, що виробляє та надає
сукупні державні послуги у відносній формі цінностей. За таких умов сукупним
державним витратам протистоїть сукупна плата суспільства за отримання блага в
грошової податковій формі. Відносини такого специфічного «обміну», як тривалий,
безперервний в часі і обов’язковий за формою процес, приймають еквівалентний
(поворотний) характер, а сам податок (сукупній податок) виступає як ціна
суспільних благ (сукупних послуг держави).
В умовах ринкового середовища
податки виникли та набули подальшого розвитку не лише з функції грошей як
засобу платежу, але і з функції грошей як міри вартості. Податок – це
специфічна, ірраціональна і монопольна ціна послуг держави, пов’язаних з
виконанням нею своїх функцій. У цьому випадку під категорією «податок»
розуміють не окремо взятий податок, а сукупність платежів податкового типу,
отриманих державою в «обмін» на сукупні послуги в міновій пропорції сукупних
державних витрат.
Специфіка податків як ціни послуг
держави полягає у тому, що еквівалентний, поворотний характер податкових
відносин проявляється не в разовому факті сплати податкового платежу, а лише на
рівні макроекономіки, коли держава виступає як відособлений суб’єкт
господарювання, що здійснює своє фінансове господарство та має свій «поточний
рахунок» – бюджет, в якому відображаються державні витрати і доходи, а державні
послуги, витрати і податки розглядаються за бюджетний рік в їх сукупності.
Доведення до свідомості людей цінової суті податків є одним з
пріоритетних напрямків формування податкової культури. Платники податків
повинні розуміти, що несплата податків рівнозначна крадіжці. Поряд з цим
представникам державної влади необхідно усвідомлювати, що розміри встановлених
ними податків повинні хоч би приблизно відповідати обсягам та якості фактично
наданих послуг, а також те, що податкові відносини потребують управління
відповідно до ринкових методів.
Отже, податки – це специфічна, ірраціональна і монопольна ціна
функціональних послуг держави, а в основі якої лежать державні витрати,
пов’язані з їх відтворенням. Проте остаточно розмір податків як цінового
поняття формується під впливом попиту на податки і пропозиції джерел їх сплати
(доходів і об’єктів оподаткування) в межах досягнутого рівня розвитку
економіки.
Попит і пропозиція, як і сама ціна
державних послуг, специфічні в своєму прояві.
По-перше, попит на податки формує
держава (конкретний уряд), яка зацікавлена в зростанні державних витрат шляхом
зростання податкових надходжень. Населення та підприємства також зацікавлені в
зростанні цих витрат (соціального характеру, інвестицій в економіку тощо), але
не за рахунок посилення податкового тягаря. У обох випадках попит на податки
економічно обмежений межею податкових вилучень, величиною податків, та
запропонованими платниками об’єктами і доходами для оподаткування, частину яких
вони відносно безболісно могли б віддати у вигляді податків.
По-друге, на попит і пропозицію
значний вплив мають політичні, соціальні та інші не ринкові чинники.
По-третє, через примусову форму
податкових відносин вплив попиту на цінові параметри більш суттєвий, ніж вплив
пропозиції. Попит на податки і витрати постійно перевищує пропозицію джерел –
держава здатна проглинути практично будь-яку суму податкових зборів. До того ж
за дотримання податкового законодавства, нормами якого зафіксовані всі
кількісні та якісні характеристики попиту на податки, встановлено жорсткий
державний податковий і фінансовий контроль.
